Ескіз насправді є серцем картини. Коли я обираю сюжет для живопису, я мушу розуміти, що перед тим, як інвестувати час і енергію в роботу, важливо поставити собі кілька запитань і знайти на них відповіді. Мінімізація розчарувань (невдалих полотен) є важливим аспектом моєї продуктивності. Чим більше успіхів, тим більше ентузіазму створювати щось нове.
Магія аркуша паперу, вугільної палички / графітного олівця і, звичайно, надійної гумки-клячки проявляє потенційні проблемні ділянки, а також зони, які можуть отримати підсилюючий ефект від певної гіперболізації чи навіть повного реструктурування.
Ось оригінальне фото.
Ось скетч після кадрування і трохи творчого втручання.
Я обрала це зображення зі зйомки, яку провела шість років тому. За ці роки я написала кілька схожих сцен із цієї серії. У білому платті і сонячному світлі є щось позачасове.
Але чому я хочу знову написати цей сюжет? Чи є щось, що можна додати, чого не було сказано у попередніх картинах? Я хочу зосередитися на витонченості цього образу.
Деякі композиційні питання потребують відповіді. Які рухи та лінії можуть стати невидимою основою, підгрунтям для цієї історії? Я бачу трикутну композицію на малюнку. Чи є зони, де я хочу додатинапруги? Так, у її обличчі, але я хочу зберегти м’якість його виразу. Я хочу, щоб тіло виглядало більш розслабленим.
Я не обмежена кольорами, які мені пропонує фото, тож які кольори найкраще висловлять мої почуття до цього зображення? Оскільки я хочу підкреслити ніжні прохолодні відтінки синього, зеленого та фіолетового, я використаю яскраві червоні та золоті кольори для контрасту. Яскраві кольори зроблять прохолодні ще більш витонченими у порівнянні.
Я зміню деякі анатомічні форми, щоб вони відповідали композиційному потоку, який я задумала. Художник Джон Асаро – майстер цієї техніки: він викривляє і трансформує людське тіло для своїх композиційних цілей.
Наприклад, у картині Асаро «Два танцівники» видно, як він перебудовує людську анатомію.
Визначення того, що саме «не так» у фото і як це можна перетворити на перевагу, чітко проявляється на початковому ескізі. Наприклад, довгі лінії її рук на знімку виглядають занадто жорсткими – це можливість для перегляду форм. У процесі живопису такі моменти можуть легко залишитися поза увагою через багатозадачність, яка виникає під час роботи.
Насправді, у міру прогресу роботи над картиною я більше звертатимуся до ескізу для орієнтування, ніж до оригінального зображення.
Я люблю думати про скетч як про етап «пізнання». Працюючи над малюнком, я усвідомлюю, наскільки важливим є навіть одне пасмо волосся, що падає на її око. Форма, тон і розташування цього пасма мають вирішальне значення для виразу її обличчя (це ще одна деталь, яку могли б занадто недбало додати в процесі живопису).
На лівій частині полотна фонові елементи вже закладені, а робота над обличчям тільки починається. Це гарний момент, щоб оцінити, у якому напрямку рухається процес. Повертаючись до мого ескізу, я бачу м’якість її виразу обличчя та мови тіла, яких наразі не вистачає. Мої корективи полягатимуть у тому, щоб трохи розширити її обличчя і зробити плечі більш округлими для розслабленішого вигляду.
Багато рішень приймаються, повертаючись саме до ескізу за підказками.
